Російські книжечки товариша шаменкова: продовження

 Пам’ятаєте, як недолугого одеського борця з шароварами Сергія Ігоровича Шаменкова «спалив» його російський подільник, старий друг Владімір Вєліканов?

Саме коли Шамєнков натхненно розпинався на «Укрінформі» про те, який він патріот, як він, зрікшись мирської слави, долає опір «шароварних» ретроградів і, без всякої там гуманітарної освіти, бореться з міфами, що заважають Україні вступити до сім’ї європейських народів, Владімір Вєліканов 16 травня оприлюднив подяку, з якої випливало, що 2020 року Сергій Шаменков взяв у якості ілюстратора участь у виданні книги відверто антиукраїнського змісту з чіткою проекцією на сучасність:

В.С. Великанов, Я.А. Лазарев

Царские воеводы и гарнизоны на Украине

1654–1669 гг.

Серия: Ратное дело.

М., Фонд «Русские Витязи», 2020. – 248 с.,

а в самій книзі про «іхтамнєтов» XVII століття, що обґрунтовувала й сучасну російську військову експансію, зокрема, загарбання Донеччини, Луганщини й Криму, вже в анотації містилися нападки на українських вчених. Взятих у лапки, бо справжніми ж можуть бути лише вчені російські.

І саме з цього почалося наше розслідування, яке виявило інші факти співпраці Сергія Шаменкова з російським військово-пропагандистським фондом «Русскіє вітязі» під патронатом Головнокомандуючого ВПС Російської Федерації генерал-лейтенанта Сєргєя Дронова. Фонд, як виявилося, здійснює свою книговидавничу діяльність «в рамках Президентской программы военно-патриотического воспитания граждан Российской Федерации»...

У відповідь на викриття Шаменков заявив, що всі ілюстрації він намалював ще до війни з Росією й віддав їх як певний «джентльменський борг» колишнім друзям. Але виправдатися йому не вдалося, бо Вєліканов простодушно написав: «Подготовка книги заняла больше 4 лет». Від 2020 відняти чотири роки, то виходить... еге ж бо, 2016 рік, коли російсько-українська війна тривала вже два роки, коли в боях за рідну землю гинули українські хлопці. Саме в цей час шаровароборець малював воєводу для обкладинки – такого собі Гіркіна з минулого.

Шаменков навіть почав спішно писати Вєліканову, аби той чимшвидше прийняв його ім’я з анонсу «палевної» книги, бо репутація Шаменкова посипалася на очах. Але було вже запізно, бо скріни не горять, пам’ятаєте?

Так вся Україна довідалася, що маленький хоробрий реконструктор із Одеси, що кинув виклик «зашкарублим» науковцям із їхніми «шароварними міфами», насправді є багаторічним російським пропагандистом, фактично кадровим співробітником путлерівської пропагандистської машини, скромним офіцером (уже не рядовим) інформаційної війни Кремлівського Рейху проти України.

Віднайти подальші докази його проросійської діяльності протягом років війни вже було справою часу. І вони не закінчуються.

Зокрема, йому треба уклінно подякувати другому співавторові цієї ж книги – Якову Анатолійовичу Лазарєву, бо той суттєво допоміг українському розслідуванню, виклавши в Інтернет титульні сторінки видання.

«Авторы выражают огромную благодарность и признательность за помощь в исследовании с.н.с. Центра военной истории России ИРИ РАН, к.и.н. А.В. Малову, с.н.с. Института славяноведения РАН, к.и.н. К.А. Кочегарову, н.с. РГАДА, к.и.н. О.А. Курбатову, к.и.н. А.С. Алмазову, с.н.с. Института истории и археологии УрО РАН к.и.н. М.А. Киселеву, а также А. Гораку, М. Вырве и Центру польско-российского диалога и согласия.

Части книги, написанные Я.А. Лазаревым, были подготовлены при финансовой поддержке гранта Президента Российской Федерации для государственной поддержки молодых российских ученых по теме «Механизмы устойчивого контроля над присоединенными территориями Российского государства: военно-административное присутствие и фискальные практики в ”Малой России,, (вторая половина XVII в. — 1785 г.)». Договор № 14.У30.17.97-МК от 22.02.2017 г.

Научные редакторы к.и.н. А.В. Малов и к.и.н. К.А. Кочегаров

На обложке:

Городовой воевода, 1650-1660-е гг.

Художник С.И. Шаменков

© Великанов В.С., текст, примечания, подбор илл., 2020

Лазарев Я.А., текст, примечания, подбор илл., 2020

© Шаменков С.И., рисунок на первой странице обложки, 2020

© Темушев С.Н., карты на второй и третьей странице обложки, 2020

© Фонд «Русские Витязи», издание, 2020»

https://www.academia.edu/43603723/Великанов_В_С_Лазарев_Я_А_Царские_воеводы_и_гарнизоны_на_Украине_1654_1669_гг_М_2020_248_с

Хоч знову Шаменкову бігти та просити чимскоріше зняти!

Увага!

Отже, по-перше, маємо ще одне підтвердження, що робота над книгою «Царские воеводы и гарнизоны на Украине 1654–1669 гг.» тривала, починаючи з 2016-2017 років, коли один із її співавторів, а саме Яков Лазарев, отримав грант. І малюнки до неї не могли бути виконані до 2014 року.

По-друге, цей грант для Лазарева був не простий, а «золотий», президентський. Від «Президента Российской Федерации для государственной поддержки молодых российских ученых».

На книзі молодий російський учений значиться так:

«Лазарев Яков Анатольевич. Родился в 1986 г. в Ленинграде. Окончил Уральский государственный университет им. А.М. Горького (2009 г.), кандидат исторических наук (2012 г.), научный сотрудник Лаборатории эдиционной археографии УГИ УрФУ (Екатеринбург). Сфера научных интересов: военная, политическая и социальная история России и Украины XVII-XVIII вв.; опыт имперского строительства в России и мире в XVII-XIX вв.; влияние европейских практик на управление окраинами в XVIII в.; историческая социология. Автор более 20 работ, посвященных различным аспектам российско-украинских отношений XVII-XVIII вв.»

Зокрема, Лазарев ще аспірантом поливав брудом відому проукраїнську дослідницю з Росії Татьяну Таїрову-Яковлєву за «предвязятоє» ставлення до найближчого оточення Петра І та опис намагання цього оточення нажитися під час перебування в Україні, чому заважала «гєтманская автономія Украіни». «Етого нє может бить, потому что етого нє может бить нікагда». Також Таїровій-Яковлєвій дісталося за прагнення виправдати дії Івана Мазепи. Сергій Шаменков знайшов собі гідного товариша у боротьбі з українськими й проукраїнськими вченими.

Про міцну включеність Лазарєва в путлєрівське «украіновєдєніє в штатском» можна багато довідатися на сайтах. Наприклад:

«Научные интересы

Военная, политическая и социальная история России и Украины XVII-XVIII вв.;

опыт имперского строительства в России и мире в XVII-XIX вв.;

влияние европейских практик на управление окраинами в XVIII в.;

историческая социология.

Награды

Стипендиат Германского исторического института в Москве, проект «Деятельность генерала Вейсбаха в управлении Гетманщиной» (2011);

стипендиат Германского исторического института в Москве, проект «"Украинский вопрос" в политической деятельности А.И. Остермана во второй половине 20-х - 30-е гг. XVIII в.» (2015);

Участие в научных грантах и проектах

Исполнитель государственного контракта № 02.740.11.0348: «Социокультурные и институционально-политические механизмы переходных эпох" (2009-2011);

исполнитель государственного контракта № 02.740.11.0578 по теме «Византийская империя в периоды расцвета и упадка: политическое и социокультурное измерение» (2010-2012);

участник проекта «Местные агенты государства в России раннего Нового времени», руководитель PhD И.И. Федюкин;

руководитель гранта Президента РФ «Центр и окраины Российской империи XVIII в.: механизмы интеграции локальных (национальных) элит в общеимперские сословия на примере элит "Малой России"», договор № 14.Y30.15.3188-MK от 16.02.2015 г. (2015-2016);

руководитель гранта РГНФ «Украинские города в политической системе "Малой России" и казацкая государственность: практики интеграции и дезинтеграции (вторая половина XVII-60-е гг. XVIII в.)», договор № 15-31-01308/15 от 17 февраля 2015 г. (2015-2017)».

http://www.hist-lab.ru/index.php?main=lazarev

Тобто він, Лазарев цей, – навіть не простий банальний грантожер. А керівник грантів усе того ж «Прєзідєнта РФ», який увесь час мелькає у російських зв’язках Шаменкова. Хороші такі гранти, все про Україну та про Україну. І особисто від великого українофіла Владіміра Путіна.

Не дивно, що книгу з обкладиночкою від Шаменкова видали не у видавництві наукової літератури, а в серії видань військово-пропагандистського фонду «Русские витязи», що підпорядкований Сєргєю Дронову, одному з найвірніших путінських посіпак, катові сирійського народу, а видає літературу для програми військово-патріотичного виховання знову особисто Владіміра Путіна. Мабуть, кладуть йому на стіл книжечку про воєвод.

Ну і, звичайно, фото Лазарева на тлі того самого пам’ятника «Мідному вершникові», якому адресовані Шевченкові слова:

Аж кінь летить, копитами

Скелю розбиває!

А на коні сидить охляп,

У свит — не свиті,

І без шапки. Якимсь листом

Голова повита.

Кінь басує, от-от річку,

От... от... перескочить.

А він руку простягає,

Мов світ увесь хоче

Загарбати. Хто ж це такий?

От собі й читаю,

Що на скелі наковано:

Первому— Вторая

Таке диво наставила.

Тепер же я знаю:

Це той П е р в и й, що розпинав

Нашу Україну,

А В т о р а я доконала

Вдову сиротину.

Кати! кати! людоїди!

Наїлись обоє,

Накралися; а що взяли

На той світ з собою?

Як пам’ятають читачі, Петро Перший є справжнім кумиром, ідолом одесита Сергія Шаменкова, що присвятив саме його війську чимало розвідок і ілюстративних робіт, а спілкується в Росії саме з реконструкторами-«петровцями». Мабуть, саме любов до царя Петра помирила Шаменкова з Вєлікановим, який спочатку на форумах із ним ворогував і звав «Рыгала», ніжно здружила з Лазаревим, Мегорським, Паласіосом-Фернандесом і десятками інших ворогів України.

Усім нормальним людям дедалі більше стає зрозуміло, що Сергій Шаменков – не «незалежний дослідник», а ниций підлий путінський підбрехач, прислужник катів і людоїдів, який повсякчас працює у видавничих пропагандистських проектах на гранти й за програмою особисто від Путлєра, допомагаючи виправдати й історично обґрунтувати агресивні дії Росії проти України. Вся його боротьба з «шароварщиною», образи на адресу українських учених, набіги ботоферми дедалі більше загрожують виявитися проплаченими і керованими з-за «поребрика», а лицемірні намагання відбілитися рухнули під тиском фактів, які мимоволі надали його російські подільники.