Московські воші чи українські гниди?

Московські воші чи українські гниди? 

Як людина, що цікавиться історією Україною, я не міг залишитися осторонь цікавезної дискусії, чи носили українські козаки шаровари. У ній взяли участь і науковці, й незалежні дослідники, й просто користувачі соцмереж, а пристрасті киплять такі, що не до жарту. Заперечити загальновідомий факт узявся одеський історичний реконструктор, художник, «скульптор малих форм», як він себе іменує, Сергій Шаменков. Він типу завзятий борець із шароварщиною, який, попри лише художню освіту, не соромиться гудити вчених-істориків. У його багажі ще багато таких «розвінчань».

Проти тверджень Шаменкова виступили такі відомі вчені-медієвісти, як професор Олег Однороженко, професор Тарас Чухліб, провідний фахівець з історії кубанського козацтва, професор Дмитро Білий, знаний дослідник козацьких традицій, кандидат економічних наук Тарас Каляндрук, дослідниця стародавнього текстилю Ірина Погоржельська та багато інших академічних істориків, етнологів і культурологів. Серед його критиків опинилися також відомі громадські діячі та діячі культури – журналіст і політик Віталій Гайдукевич, історик і журналіст Олег Стецишин, майстер бойових мистецтв, засновник бойового гопака Володимир Пилат, майстер єдиноборства «Спас» Олександр Притула, сценарист і телеведучий Сашко Лірник, перекладач Олекса Негребецький, бандурист Назар Божинський, історичний реконструктор Олексій Руденко, патріотичний блогер Софія Дніпровська і багато хто ще, хто користується повагою в Україні. Всім їм у відповідь пролунало, що вони – «відсталі шароварники», «борсаються в архаїчній матні», що їм шаровари «азіатської орди» заважають іти в Європу.

 

З самого початку мене вразила у цій історії одна річ. Це неймовірна розкрутка особи Шаменкова. За його власними словами, «вільний художник», тобто самозайнята особа, постійно гастролює, виступає з лекціями, його самого та його припущення несамовито піарять десятки Інтернет-ресурсів. Невже малі форми, тобто солдатики, приносять такий прибуток, що дають змогу багато подорожувати, збирати старожитності, колекцію яких він виставляв 2016 року, шити одяг, замовляти дорогі обладунки? Насторожувала й запопадливість, із якою Інтернет-сайти викладали його брутальну й нарцисичну маячню.

 

Володимир Пилат у ході полеміки звернув увагу, що Шаменков тісно співпрацює з російськими реконструкторськими клубами, регулярно відвідує їхні історичні фестивалі, охоче рядиться у гвардійця Петра І. А 2017 року надрукував у Росії статейку про гренадерські сумки Петрової армії.

 

https://infosich.blogspot.com/2020/03/blog-post.html

 

Спершу я поставився до цього байдуже. Ну, опублікувався, ну й що?

А потім натрапив у мережі на дещо, що кардинально змінило мої погляди на ситуацію.

З’ясувалося, що, незважаючи на всі події, Сергій Шаменков з 2014 року не просто спілкується з російськими товаришами, обмінюється досвідом, публікує якісь замітки по матеріальній культурі, але й регулярно працює на російські військові фонди, беручи активну участь у якості ілюстратора у виданні агітаційної «військово-патріотичної» літератури.

 

Мій пошук виявив щонайменше три випадки такої праці Шаменкова:

 

Книга 1.

2016 рік

 

Мегорский Б. В. Реванш Петра Великого. Взятие Нарвы и Ивангорода русскими войсками в 1704 году. М., СПб: Кордегардия, 2016. 203 с.

 

«Авторские рисунки специально для этой книги выполнили современные мастера военно-исторической иллюстрации: М. Борисов, Н. Зубков, А. Каращук, О. Пархаев, В. Тараторин, А. Темников, А. Тронь, О. Федоров, С. Шаменков».

 

https://www.livelib.ru/book/1002410855-revansh-petra-velikogo-vzyatie-narvy-i-ivangoroda-russkimi-vojskami-v-1704-godu-bv-megorskij

 

Книгу Мегорського схвалив відомий російський українофоб-комуніст Клим Жуков: «Кто не помнит – мы брали там именно реванш за ту же Нарву, где получили конфузию в 1700 году, после чего Пётр Первый, разбив шведов на Полтаве, «за учителей своих заздравный кубок поднимает». Собственно говоря, учителями нам шведы стали именно под Нарвой в 1700 году в начале Великой Северной войны».

 

 

Книга 2.

 

2018 рік

 

В.С. Великанов

 

Русский вспомогательный корпус

на польско-саксонской службе в 1704–1707 гг.

и сражение при Фрауштадте

 

Сам автор, Владімір Вєліканов, написав у блозі 2 червня 2018 року:

 

«Также я хотел бы поблагодарить людей, помогавших мне в подготовке этой работы: О. Курбатова (который мне в свое время рассказал о хранящихся в РГАДА документах корпуса), С. Мехнева, О. Шолина, М. Нечитайлова, А. Лобина, Б. Нильссона и О. Съестрема. Замечательные карты для книги нарисовал Степан Темушев, рисунок солдата на обложке - Сергей Шаменков. Отдельное "спасибо" я хочу сказать "Русским витязям" - Александру Малову, Татьяне Муриной, Олегу Леонову и Владимиру Передерию».

http://rusmilhist.blogspot.com/2018/06/1704-1707.html

 

 

Серия: Ратное дело.

М., Фонд «Русские Витязи», 2018. – 96 с., илл.

ISBN 978-5-6040158-5-8.

 

Книга 3

 

2020 рік

В.С. Великанов, Я.А. Лазарев

 

Царские воеводы и гарнизоны на Украине

1654–1669 гг.

 

 

 

Серия: Ратное дело.

М., Фонд «Русские Витязи», 2020. – 248 с.,

 

Книга є відкрито антиукраїнською. Владімір Вєліканов писав у тому ж таки блозі 16 травня 2020 року – якраз під час розповідей Шаменкова про свою патріотичність і проєвропейськість:

 

«Вышла наша с Яковом Лазаревым новая книга "Воеводы и гарнизоны Украины 1654-1669 гг." (ссылка). Работа посвящена становлению российского военно-административного присутствия на Украине в 1654-1669 г., и подробно рассказывает в каких условиях и под воздействием каких факторов принимались решения о вводе царских администраций в малороссийские города, и какими правами и полномочиями они обладали. А также как они трансформировались под воздействием внешних факторов. Численность и состав гарнизонов дается в динамике по годам, и позволяет оценить правдивость популярного у некоторых украинских "историков" тезиса о "царской оккупации Украины". В ходе подготовки работы выяснилось, что многие исследования по истории Украины в указанный период, описания боевых действий на ее территории, а также упоминания о механизмах взаимодействия между царской администрацией и местными элитами - безнадежно устарели, и нам пришлось самостоятельно исследовать эти темы. Но я сразу оговорюсь: наша книга посвящена именно становлению российского военно-административного присутствия на Украине, а не истории Руины или деталям состава гарнизонов. В своей работе мы, безусловно, затрагиваем эти вопросы, но основной фокус - на механизмах и условиях функционирования царских администраций и их взаимодействии с казацкими элитами и другими сословными группами.  

 

Отдельное спасибо я хотел бы сказать научным редакторам, к.и.н. Александру Малову и к.и.н. Кириллу Кочегарову, издательству "Русские Витязи" и Степану Темушеву, нарисовавшему потрясающие карты для нашей книги. Воевода на обложке - Сергей Шаменков.

 

P.S. Подготовка книги заняла больше 4 лет, но на самоизоляции мы смогли, наконец, "поднажать" и завершить работу»

 http://rusmilhist.blogspot.com/2020/05/1654-1669.html .

 

 

Одним словом, «іхтамнєбило». Зміст книги вражає цинічними відсилками до сьогодення. Як бачимо, для Вєліканова історія – це політика, звернена в минуле.  Він веде війну з українськими патріотичними істориками, що їх глузливо бере у лапки. І зовсім не про воєвод його опус насправді.

 

2020 мінус чотири... виходить, що роботу над книгою Вєліканов та Шаменков розпочали 2016 року, тобто вже під час російсько-української війни. Виправдатися, що намальовано раніше, ще коли «можна було», не вийде.

 

Дві останні книги видано в серії «Ратное дело» російського фонду «Русские витязи».

 

Серія «Ратное дело» переважно присвячена завоюванням Петра І та протистоянню Росії з Європою й Україною: «На пути в Индию. Персидский поход 1722–1723», «Дунайский поход Петра I: Русская армия в 1711 г. не была побеждена», «Борьба за Украину и битва под Конотопом (1658–1659 гг.)», «Взятие Смоленска и битва под Оршей 1514 г.», «Закат северных крестоносцев: «Война коадъюторов» и борьба за Прибалтику в 1550-е гг.», «Смоленский поход и битва при Шепелевичах 1654 года», «Курляндская операция 1705–1706 гг. и сражение при Гемауэртгофе», ««Азиатский дракон перед Чигирином...». Чигиринская кампания 1677 г.», «Когда Полоцк был российским. Полоцкая кампания Ивана Грозного 1563–1579 гг.», «Оборона Опочки 1517 г. «Бесова деревня» против армии Константина Острожского». Звичайно ж, усі книги витримані в ідеологічному дусі.

 

Скажімо, добу Руїни той же друг і роботодавець Шаменкова, російський нацист Великанов тлумачить так: «Андрусовский договор 1667 г., завершивший 13-летнюю войну 1654–1667 гг., разделил Украину между Российским государством и Речью Посполитой, но не прекратил многолетнего гражданского конфликта, получившего в историографии название «Руины». Если на Левобережье избрание гетманом Д.И. Игнатовича Многогрешного и подписание им в марте 1669 г. Глуховских статей привело к установлению мира и порядка, то на Правобережье «польский» гетман П.Д. Дорошенко в марте того же 1669 г. принес присягу турецкому султану, чем спровоцировал новый виток кровопролитной и разрушительной борьбы в 1670-х гг. за контроль над регионом между Речью Посполитой, Османской империей и Российским государством. Одним из ключевых событий с участием российских войск стала героическая оборона Чигирина от турецко-татарской армии в 1677 г., которой и посвящена данная книга...»

 

http://aerospaceproject.ru/series#rd

 

Тобто це не сухуваті наукові видання, а відверті нацистські агітки, в тому числі прямо антиукраїнського змісту.

 

І обидві книги серії, які ілюстрував Сергій Шаменков, як і попередня, є присвячені саме звеличенню «Петра Великого» та його перемог над Європою.

 

Сам фонд «Русские витязи» ще цікавіший.

 

Перш за все, він перебуває під патронатом Головнокомандуючого ВПС Російської Федерації. З серпня 2015 року по 2019 рік ним був генерал-лейтенант Андрєй Юдін, а з 2019 року – генерал-лейтенант Сєргєй Дронов.

 

По-друге, фонд здійснює свою книговидавничу діяльність «в рамках Президентской программы военно-патриотического воспитания граждан Российской Федерации». Звичайно, це пояснює виразно ідеологічний характер усіх видань. Ім’я того Президента нагадати? Ніхто не забув?

 

На цьому тлі дуже характерними виглядають і публікації Шаменкова в Росії напередодні та під час російсько-української війни, присвячені знову таки темі армії Петра І – батуринського ката, що «розпинав нашу Україну».

 

Тобто виходить, що борець із «шароварними міфами» насправді є відкритим рашистом, який роками поспіль співпрацює з російськими україножерами та російським кремлівським фондом, підпорядкованим російським військовим, бере безпосередню участь у виданні антиукраїнських імперських агіток у рамках путінської програми виховання майбутніх «воєвод» із «гарнізонами» і «допоміжними корпусами», що мають зрозуміти, як важливо «брати реванш».

 

Наскільки лицемірно виглядає на цьому тлі бубоніння про «шаровари з ансамблю Вірського»!

 

Ідеологічна спрямованість тих агіток, погляди їхніх авторів, закладені в них агресивні месиджі Путлера є цілком очевидними. Там ніхто нічого не приховує і не намагається приховати. Не помітити їх просто неможливо. Для нормальної української людини, навіть не запеклого націоналіста, допомагати їх видавати, відпрацьовувати криваві генштабівські рублі, отримані від таких осіб і фондів, є чимсь більшим за компроміс із совістю.

 

І шаровароборство «русского витязя» Шаменкова, виходить, є продовженням тієї боротьби з українськими патріотичними вченими, що її ведуть його російські роботодавці й покровителі. Вони її відверто декларують в анотаціях своїх опусів. А його погано прихована зневага до українських науковців – пряме продовження того глузливого тону, яким про них відгукуються його друзі-рашисти.

 

Виникає питання, чи не субсидуються з цього й інших фондів діяльність реконструкторських груп і деякі інші проекти Шаменкова?

 

Отак і маємо в себе, серед українства, котре цікавиться історією, коричневого путлєрівського наймита, такого от маленького українофобського геббельсика, котрий завзято робить свою справу, відмовляючи нам в ідентичності, історії та пам'яті. То ж чи варто дивуватися, що окремі громадяни з недостатньою національною свідомістю всотують ці вигадки, як губка? Там, де мовчить українська пропаганда, а всілякі шаменкови розпушують грунт для ворожого засівання, буйним цвітом сходитиме пропаганда московська, для якої ні українців немає, ні України, а лише дурнякуваті хохли у вишиванках, кожухах та шароварах, як і пророк їх, автор Кобзаря.