Не вчіть вченого їсти хліба печеного

 Неодноразово помічав, як в нашому суспільстві простежуються дивні тенденції, коли голосний та задерикуватий профан починає вчити кваліфікованого але стриманого спеціаліста. Це все подається в типовому базарному стилі, коли критерієм успіху є гра на публіку, взяття противника «на голос», перехід на особистості, а дискусія, власне, переходить у суперечку рівня отця Федора та Кіси Вороб’янінова із «Дванадцяти стільців» у формі «Сам дурак!». Яскравим прикладом таких тенденцій є всім відома ситуація з товаришем Шаменковим, про яку я вже неодноразово писав на цій сторінці. Маємо в сухому залишку профана Шаменкова та зграйку шаменкоподібних, котрі в стилі приматів (саме приматів – таких, біля клітки з якими у Київському зоопарку стоїть табличка «Обережно, мавпи кидаються лайном!») реагують на будь-які спроби критично переосмислити авторитет Його Величності Всея Шкіряних Кальсон. Найцікавіше, що факти співпраці Шаменкова з російськими силовими структурами залишаються без аргументованої відповіді – напевне тому, що крити нічим і проти правди не підеш, хіба лише звичною для цього кола лайкою і вже згаданим «Сам дурак!».

Аналогічна ситуація коїться і на глобальнішому рівні. Неодноразово ми стикаємося з тим, що різні зайди вчать нас, українців, нашої ж історії, культури та мови. Вони менторським самозакоханим тоном розповідають нам, кого ми маємо шанувати, а кого – навпаки, сховати в архів та засипати пилом забуття. А ми у відповідь на це дуже часто змовчуємо, знічуємося, а іноді й погоджуємося. Що, мовляв, ми, куди нам, мовляв, до людей, не з нашим рилом та в калашний ряд. Генетично прищеплений комплекс меншовартості ніяк не вдається ампутувати з душі та мислення.

От і свіжий приклад. Кримський журналіст, начебто біженець, Павло Казарін, якщо що, син викладача російської літератури, уродженця Владивостока, перепостив текстик іншого етнічного росіянина - такого собі Віктора Трегубова з бутафорської партійки «Демократична сокира».

Побудований на маячні рашиста Сергія Шаменкова й декого ще з українофобів. Навіть характерне безграмотне написання прізвища «Базилевіч» лишилося.

А це - копія заяви Казаріна на отримання російського паспорта, яке й сталося в Сімферополі 29 квітня 2014 року, тобто швидко й без зволікань, мабуть, по блату. 8 липня 2014 року в Москві він отримав ще й російський закордонний паспорт. Гм, цікаво, у всіх шаменковців такі є, на випадок, коли доведеться тікати до Паласіоса-Фернандеса?

Думаю, що так – аби потім оголосити себе «жертвами українського націоналістичного режиму», про що радо розтрублять московські геббельси. І от подібні людці вчать нас, українців, як нам жити, кого шанувати, які книги читати. Вони розраховують, що ми й далі будемо соромливо мовчати, боячись подати власний голос. Але ні! Наш голос зазвучить гучно і стверджуюче, голос правди та справедливості, від якої ці шаменковські пацюки та казарінські таргани побіжать далі, чим бачитимуть!