Путлерівська комашня розворушилася або як Шаменков свої "рукописи" намагався спалювати

Досить цікаво стежити, як розгортаються події після першої публікації мого нового блогу.

 

Нагадаю, що виявило розслідування: одеський художник Сергій Шаменков, що є запеклим борцем із «шароварщиною», яка «заважає йти в Європу», виявився кадровим російським пропагандистом.

 

Упродовж українсько-російської війни він не лише не припинив співробітництво із російськими реконструкторами, які тепер підпорядковуються контрольованому спецслужбами Військово-історичному товариству, але й допомагав у якості ілюстратора видавати науково-популярні книги пропагандистського – антиєвропейського й, звісно ж, антиукраїнського – змісту з серії «Ратное дело».

 

Серія ця практично повністю присвячена боротьбі Росії проти країн Заходу й загарбанню України. Перевага віддається часам кумира Путіна – біснуватого Петра І. Видається вона не просто так, а в рамках програми Президента РФ з патріотичного виховання громадян РФ. Тобто це пряма путінська пропаганда.

 

А видає її теж не хтось, а фонд «Русские витязи» під егідою Головнокомандуючого ВПС РФ. Тобто це робота на російські армійські кола, на Генштаб російської армії.

 

Радий, що багатьох моя публікація не залишила байдужими у часи гібридної війни.

 

Тим часом Шаменков, перш за все, понісся прохати свого друга, рашистського пропагандиста Владіміра Вєліканова, щоб прибрав його ім’я з анонсу щойно виданої антиукраїнської книги «Царские воеводы и гарнизоны на Украине 1654–1669 гг.». До московської воші прибігла її українська колега з умовляннями «не палити контору»!!!

 

Вєліканов, зрозуміло, прибрав.

 

Але потім Шаменков збагнув, що скріни збереглися, та й самі книги можна добути, тому з цього нічого не вийде. Не приховається, не затаїться, поки довірливі українці слухають про розгром шароварщини. Доведеться давати пояснення і щось говорити.

 Гниди розворушилися і почали прикидатися божими корівками, але дзузьки!

Дехто з патріотичних діячів спершу вирішив, враховуючи факт бурхливої й послідовної співпраці Сергія Шаменкова з генштабною Москвою, припинити співробітництво з ним; та потім Шаменков їх переконав, що це ж лише картинки для книг, які нічого спільного з сучасністю не мають, а намалював він їх задовго до подій, у 2012-2015 роках, і був змушений передати у рамках якихось «джентльменських» угод. «Я не такая, я жду трамвая...».

 

Ясна річ, це лише його слова.

 

Вірити їм неможливо, бо факти кажуть інше.

 

Ось «Военно-исторический форум Реконструктор.рф»

 

Саме на ньому Шаменков дякує за надісланий авторський примірник проілюстрованої ним книги Бориса Мегорського «Реванш Петра Великого. Взятие Нарвы и Ивангорода русскими войсками в 1704 году» (2016), що була високо оцінена Клімом Жуковим і іншими чільними рашистами.

 

Там само тішаться схвальній рецензії україножера Жукова.

 

http://www.reenactor.ru/index.php?showtopic=91860&st=120&p=971047&#entry971047

 

Здається, всім після цього має бути зрозуміло, що Сергій Шаменков – не нещасна жертва обставин, малюнки якої, мовляв, випадково використали, мало не без його відому.

 

А ось вже наведений мною доказ того, що авторські малюнки Шаменкова у цій книзі не «дочекалися свого часу» випадково й не малювалися для якогось свого українського проекту, а були «спеціально виконані» конкретно для цієї книги з цілком очевидним рашистсько-реваншистським душком:

 

 

А потім із ним, мовляв, цей самий прикрий казус трапився ще раз. І ще раз. Отаке от невезіння. Увесь час у росіян популярна книга фашистсько-великодержавного змісту виходить – і конче потрібні ілюстрації Шаменкова, тож доводиться, доводиться...

 

Проте в останньому випадку Шаменкову дуже не пощастило: Владімір Вєліканов проговорився необережно, що роботу над виданою в травні 2020 року книгою «Царские воеводы и гарнизоны на Украине 1654–1669 гг.» розпочав чотири роки тому, тобто 2016 року, в розпал війни.

 

То чи можна вірити плутаним поясненням Шаменкова?

 

Він чудово знав переконання й настрої тих, для кого виконував ілюстрації, зміст і тон книг, їхню спрямованість і серію, в якій вони вийшли.

 

Співробітничати з армійським пропагандистським фондом «Русские витязи» він теж почав давно, бо систематично (в тому числі і в 2015 році) друкується в ілюстрованому часописі «Старый Цейхгауз», який видається саме цим фондом. Ясна річ, теж задля патріотичного виховання громадян РФ у путлєрівському дусі.

 

Як і фонд, журнал є під пильною опікою найвищих кіл Кремля:

 

«В 2011 году «Старый Цейхгауз» отметил своё двадцатилетие. В № 40-41 издание с юбилеем поздравили Председатель Совета Федерации Федерального Собрания Российской Федерации С. М. Миронов, заместитель Председателя Правительства Российской Федерации А. Д. Жуков, и. о. руководителя Росохранкультуры В. В. Петраков, а также руководители ведущих музеев России, являющихся партнерами журнала: заместитель директора Государственного Эрмитажа Г. В. Вилинбахов, президент Государственного исторического музея А. И. Шкурко, директор Военно-исторического музея артиллерии, инженерных войск и войск связи В. М. Крылов, директор Центрального музея Вооруженных Сил А. К. Никонов, директор Центрального военно-морского музея А. Я. Лялин, а также коллектив и главный редактор Военно-исторического журнала И. М. Чачух.

 

В 2013 году журнал «Старый Цейхгауз» стал лауреатом XII Всероссийского конкурса СМИ «Патриот России». Издание было признано победителем среди журналов в основной номинации — «Моя Россия» — за серию материалов о российских наградах, униформе, знаменах, геральдике.

 

В 2015 году журнал был вновь выдвинут на XIV Конкурс «Патриот России». В номинации «Мы — Россияне» серебряной медалью был награжден сотрудник редакции Андрей Сакович за серию иллюстрированных исследовательских материалов об униформе, наградах, оружии, знаменах, геральдике российской армии».

 

http://цейхгауз.рф/about

 

«В 2016 году «Старый Цейхгауз» занял 3-е место на XV Всероссийском конкурсе «Патриот России» в номинации «Моя Россия» за серию материалов об униформе, знаках различия и отличия времен революции 1917 г. и Гражданской войны в России.

 

В 2016 году «Старый Цейхгауз» отметил своё 25-летие. В № 70 издание с юбилеем поздравил Председатель Государственной думы Российской Федерации, Председатель Российского исторического общества С. Е. Нарышкин».

 

https://ru.wikipedia.org/wiki/Старый_Цейхгауз

 

Гадаю, що цього досить, аби кожен збагнув, що «Старый Цейхгауз» – то не просто журнальчик гурту сумирних ентузіастів історії, а рупор путлєрівської  військової пропаганди, який вітають на найвищому рівні, найближчі посіпаки Путлєра.

 

Співробітником його редакції є той самий Владімір Вєліканов:

 

http://русские-витязи.рф/OldZeughauz

 

Саме на «Военно-историческом форуме Реконструктор.рф» Сергій Шаменков (rogala) 2016 року, під час війни, доводить, що ніяких українців не існувало, що їх придумали у XVIII столітті, а до того вони були русскімі і малороссіянами. На підтвердження своїх слів він цитує «обзор вопроса от российского ученого, хотя что то подсказывает что и он не подойдет, не то говорит.. не созвучно веяниям времени....», тобто рашист Шаменков натякає, що це не сподобається українським патріотам, і глузує з цього.

 

Зауважте, цитує не Олександра Моцю, не Тараса Чухліба, не Василя Балушка, не ще когось із українських учених.

 

А погоджується з ним персонаж із екзотичним іменем Роберто Паласіос, який гадає, що українець – «это скорее специализация. То есть живущий на фронтире. Солдаты Украинской ладмилиции там русские по национальности, местное население Украины это малороссы. Все живут и служат у КРАЯ. То есть УКРАИНЦЫ.

 

Но, что для той территории употреблялись оба названия - Малороссия и Украина, это тоже факт. А словосочетание Украинское казачество только и обозначало, что это именно местное в основном из малороссов. Потому как было уже и Донское. Так донские казаки и калмыки гарнизона г. Чугуева были тоже украинцами. А когда этот лучший казачий полк РИА решили увеличить и размножить путём включения в него местных малороссов из приданных городу ссельских местечек, ничего хорошего не получилось. А получилось как в драке на мельнице между донцами и украинцами в "Тихом Доне"».

 

Шаменков нічого йому не заперечив, що характерно. Бо згоден повністю.

 

Роберто Паласіос-Фернандес – це не жертва перегляду мексиканських серіалів, а наполовину іспанець (син іспанського комуніста), наполовину росіянин, відомий своєю радикально антиукраїнською позицією. Художник, приятель Кліма Жукова, один із засновників і член редакції того самого журналу «Старый Цейхгауз» від російського армійського пропагандистського фонду «Русские витязи»...

 

http://www.reenactor.ru/index.php?showtopic=89784&st=20

https://sammlung.ru/?p=2062

 

Правда, дуже патріотично?

 

Не менш цікавий форум російської спільноти реконструкторів «Империал», облюбований Сергієм Шаменковим. Назва ж бо яка! Імперська, явно не «шароварна»!

 

На ньому Шаменков (rogala) 2019 року бере участь у конкурсі малюнка й виграє віртуальну валюту форума – імпери. Це не гріх, звісно, але як звучить: «Імпе-е-ери-и!»

 

«Победители в номинации "Художник":

 

1. Первое место занимает rogala. Он награждается:

медалью победителя в номинации "Художник"

 

Imperial

 

денежной суммой в размере 2 000 имперов»

 

http://imtw.ru/topic/58799-konkurs-rozhdestvenskii-rekonstruktor-imperi/page__st__50

 

А ось там само Шаменков обурюється методами боротьби Української повстанської армії:

 

«Другое дело что методы борьбы не внушают ...хотя в то время никто не брезговал .....»

 

http://imtw.ru/topic/1772-bandera/page__st__70__p__1041303

 

Якщо хтось повірив, що, віддавши свої «джентльменські борги», Сергій Шаменков припинив спілкуватися з імперцями-великодержавниками, він дуже помиляється.

 

Ось буквально днями на сторінку Шаменкова у соціальній мережі Facebook його прийшли втішати як постраждалого від українських націоналістів старі приятелі по «ратному дєлу», завсідники «Военно-исторического форума Реконструктор.рф» – кримський сепаратист-українофоб Ігор Дзісь і вже знайомий нам співробітник путлєрівського фонду, «русскій витязь» Роберто Паласіос-Фернандес, які не соромляться поливати брудом Україну, українців і українську мову, від самих звуків якої, виявляється, дуже страждає чутлива іспанська душа:

 

 

Ще раз звернімо увагу, що Шаменков нічого не сказав на це своїм дорогим друзям, не попросив їх утриматися від таких висловлювань, шануватися на його сторінці. Їхні переконання його ніскілечки не хвилюють. Бо з ними та на їхніх майданчиках він аж ніяк не є патріотом України та не рухається в обітовану Європу!

 

Замість цього Шаменков погигикав, що нічого до нього чіплятися, бо всі тут торгують і їздять на заробітки, «при этом стреляя друг в друга». Тобто російсько-українська війна в його розумінні виглядає саме так.

 

Для нього це насамперед зручна нагода погріти руки, заробити криваві гроші під шумок, бо зараз у Росії кидаються шалені кошти на пропагандистську літературу про різні «можем повторить».

 

І знову повертаючись до тих, хто з ним співпрацював. Чи розуміють музейники, господарі  сайтів, творці документальних серіялів, що, продовжуючи співпрацю з послідовним, переконаним рашистом Шаменковим, вони стають заручниками усіх його дволико-Янусових вчинків, двозначних (або дуже навіть недвозначних) позицій і зв’язків у Росії? І відповідно ставлять під удар усі ті свої проєкти, де задіяний Шаменков з його людьми, свою власну репутацію. Що Шаменков достатньо напрацювався на російську мілітарну пропаганду з її фондами, мегорськими, вєлікановими, паласіосами-фернандесами, щоб скомпрометувати будь-що, до чого він доторкнеться в Україні? І, відповідно, після «ратного дєла», «гарнізонів», «воєвод» і «реваншів» усі його просторікування вже не можуть сприйматися як доказові, щирі й патріотичні.